Каплиця Св. Параскеви П’ятниці постала на місці старого храму, де відбулася найбільша трагедія за всю історію Губника – масове знищення польським каральним загоном мирних мешканців під час нічної Великодньої служби 1654 року. Вона є символом відродження пам’яті народу, відродження християнської духовності, відродження самого села, оскільки після вищезгаданої трагедії село Сокілець було повністю спалено і відродилося лише протягом певного періоду по тому, отримавши назву Згубник, а згодом Губник на пам'ять ту жахливу ніч.
     Ідея встановлення меморіалу на цьому історичному місці виникла у Володимира Печенізького ще 2005 року. Володимир Печенізький народився на Харківщині, а зараз живе у Києві, та до Губника він ставиться із синівської любов’ю. Одночасно зі спорудженням монументальної каплиці Св. Параскеви п’ятниці за його ініціативою та матеріальним забезпеченням було здійснено ряд проектів, що кардинально змінило обличчя Губника. Так, 2005 року було зведено каплицю Св. Володимира над Бугом, 2006 року поставлено пам’ятний знак на місці переправи війська Богдана Хмельницького, 2007 року встановлено монумент жертвам Голодомору, 2008 року відкрито дитячий садок «Котигорошко». І всі ці року його дітищем була меморіальна каплиця, в будівництво якої він вкладав усю свою душу. 2005 року розпочався процес створення меморіального каплиці на місці старої церкви Св. Параскеви. Для втілення цієї ідеї він зібрав однодумців буквально зі всіх куточків України. Саме на прохання Володимира Печенізького Президент Академії мистецтв України, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, уродженець Гайсина Андрій Чебикін особисто опікувався ходом художніх робіт з оздоблення каплиці. Акумулюючи та направляючи їхні зусилля, Володимир Печенізький вникав у здійснення всіх робіт: від архітектурного проекту до художнього оздоблення, від теологічної програми каплиці до ландшафтного дизайну. Протягом всього часу будівництва основні роботи виконувалися силами Губницького заводу будівельних матеріалів, під керівництвом його управляючого Олександра Феллера.
     Нагадаємо історію. На місці престолу старого храму Святої Параскеви ще 1867 року губницька громада встановила пам’ятний знак – мурований постамент, увінчаний кованим хрестом зі старої дерев’яної церкви. 1989 року відбувся хресний хід з нагоди вшанування трагедії та реконструкції пам’ятного знаку, зокрема замінено старовинний хрест, котрий до того часу дуже постраждав від корозії.
      Нині старий пам’ятний знак дбайливо реставровано і органічно включено до архітектурно – ландшафтного ансамблю меморіального комплексу. В ніші постаменту встановлено ікону Св. Параскеви П’ятниці, виконану київським художником Остапом Ковальчуком у стилістиці давнього подільського іконопису. Нагадаємо, що раніше видимість його була обмежена з об’єктивних причин – досить щільної забудови вулиці. Сьогодні поряд із новозбудованою каплицею силует пам’ятного знака вигідно вимальовується на тлі панорами села.
      Зупинимося на описі споруди каплиці – центру меморіального комплексу. Форма та мідне покриття куполу символічно відтворюють традиційні для козацької доби архітектурні форми української барокової архітектури. Купол виконаний під керівництвом майстра церковного будівництва Юрія Гусєва із Феофаніївського монастиря в Києві. Спираючись на складну систему архітектурних конструкцій, барабан та купол ніби летять у височінь, відроджуючись із небуття столість. Купол каплиці було зведено на пожертву Ольги Краніної із Києва.
      Стримане, подекуди аскетичне (без позолоти, декоративних порід каміння, тканини) оздоблення каплиці, має на меті підкреслити її теологічну концепцію. Продиктоване цими устремліннями і намагання виконати храм-монумент із матеріалів, даних самою губницькою землею. Так, це передусім усі основні будівельні матеріали: цегла із місцевої глини, гранітне каміння та складові тинькування із пагорбів над Бугом. Такий вибір матеріалів має показати органічний зв'язок цієї будівлі із оточуючим середовищем. Водночас саме ці матеріали, як показала багатовікова практика українського сакрального будівництва, будуть збережені протягом віків за рахунок своїх властивостей. Крім того, використання традиційних матеріалів у досить сучасній, подекуди модерній архітектурі каплиці також має символічний зміст, що показує безперервність народних традицій.
      Чіткі, вивірені архітектурні форми покликані передати тяжіння невмирущої християнської душі до Бога. Сама тектоніка споруди, яка згідно з традиціями української сакральної архітектури символізує рух угору, до неба, ще більше підкреслена гармонійними ритмами конструктивних і водночас декоративних елементів: колон, контрфорсів, стовпів та арочних склепінь. Чітка простота оздоблення площин зовнішніх і внутрішніх стін також виявляє передусім конструкцію споруди, оптимально спрямовану на візуальне сприйняття із найвіддаленіших точок прилеглої місцевості. Лише храмова ікона Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці роботи О.Ковальчука прикрашає фасадну частину каплиці. Витримана у підкреслено темних тонах, вона поєднується із колоритом куполу та воріт і водночас виступає своєрідною ремінісценцією колишнього храму, що стояв на цьому місці.
      Специфічна особливість архітектури каплиці у тому, що завдяки ажурним воротам, виконаним за проектом дизайнера Антона Ковальчука із Києва, її внутрішня частина максимально відкрита назовні. Поєднання рис сакральної символіки українського бароко, зокрема мотиву хреста і пишної виноградної лози та квітів із сучасними лазерними технологіями обробки металу, створює оригінальний образ цього архітектурного елементу. В основі композиції воріт – хрест, від якого розходяться промені божественного світла. Серед вишуканого складного орнаменту воріт він виділяється за рахунок вдало використаної позолоти. Хитросплетіння традиційної орнаментики воріт органічно поєднується із традиційним силуетом куполу, а площинність їх декору із модерними елементами в архітектурі споруди.
      Важливий смисловий елемент у інтер’єрі каплиці – кам’яне розп’яття роботи Заслуженого художника України, скульптора Віталія Рожика із Коростишева. Нагадаємо, що скульптурне зображення розп’яття – найбільш характерний сюжет української і зокрема подільської кам’яної пластики. Так, недалеко від цього місця селянами було знайдено старовинне розп’яття, а по багатьох місцях краю ще й понині збереглися сліди сакральної скульптури минулих століть. Виконане із рожевого граніту скульптурне зображення, гармонійно поєднується з грубим необробленим камінням інших архітектурних елементів. Розташування розп’яття у каплиці носить глибоко символічний зміст у багатьох аспектах. Так, за Святим Письмом, розп’яття Христа і його мученицька смерть відбулися у Чорну п’ятницю. На Паску відбулася і трагедія у селі Губнику. Під основою хреста – символічна Голгофа, складена із природного каменя. Голгофа – гора, на якій відбулася жертовна смерть Христа. Каплиця зведена на горі, на якій стояла церква Св. Параскеви, де відбулася жертовна смерть селян від рук польських катів. Зображення Голгофи виконане із губницького граніту. Дорога до каплиці вимощена не бруківкою, а диким необробленим камінням, яке навмисно використано і всередині споруди – символ важкого путі Христа на Голгофу. Також це символ тернистого історичного шляху Губника і всієї України, символ довготривалої, важкої, розтягнутої на століття відбудови святині.
      У світлому, за рахунок високих арочних вікон, внутрішньому просторі каплиці насичені темні кольори розписів, виконані О.Ковальчуком, виступають контрастними домінантами. Органічно вписані в ансамбль каплиці дві монументальні композиції, що повторюють арочні форми основних елементів архітектури, розповідають про історію страшної ночі 5 квітня 1654 року. На композиції, що розміщена над могильною кам’яною плитою, де перепоховані останки загиблих селян, символічне зображення паски, яку навпіл розрубано польським мечем, із кривавими відблисками на лезі. Паска тут виступає як багатозначний символ, що нагадує про жертовність Христа і мучеництво Св. Параскеви, мученицьку смерть жителів Губника. Рушник, на якому лежить паска, ніби крила білого птаха із кровавими знаками вишивки. Під ним – опалий загублений цвіт. На задньому плані показано жителів Губника зі свічками в руках, котрі прийшли на Великоднє богослужіння. Серед них і парох церкви Св. Параскеви П’ятниці, котрий прийняв мученицьку смерть разом зі своєю паствою. Вгорі – силует церкви на тлі вогняної заграви.
      На протилежній стіні показано селян, під час літургії. На передньому плані зображено рушник із чорною орнаментикою, що лежить на могилі, порослій барвінком. На ньому поминальні свічі та крашанки. Коли рушник і барвінок намальовано чітко і матеріально, то селяни ніби проступають із мороку ночі. Їхні риси портретні, проте подекуди ледь проглядаються у світлі свічок. По суті вони вже не матеріальні, конкретні люди, а душі, образи пам’яті, а поминальні свічі на могилі – для них. Для більшої метафоричності тут суміщено розділені в часі події.
      У композицію включено старий хрест із церкви Св. Параскеви П’ятниці, який свого часу стояв на пам’ятному знаку на місці поховання жертв трагедії 1654 року. Кропітка реставраційна робота над цією історичною реліквією Губника була проведена А.Ковальчуком. Реставрація носила виключно консерваційний характер, оскільки втрачені фрагменти кованого хреста не були реконструйовані і доповнені, аби максимально зберегти достовірність пам’ятки.
      Розміщені на чотирьох на стовпах каплиці меморіальні написи вторять головним елементам інтер’єру, не порушуючи композиційної цілісності ансамблю. Вони виконані О. Ковальчуком у формі кам’яних скрижалей, на яких закарбовано лаконічні слова про історичні події, що навіки залишаться у пам’яті майбутніх поколінь жителів Губника. Меморіальні композиції з елементами українського шрифту, котрий використовувався на козацьких надгробках, підкреслюють причетність до історичних подій глибокої давнини.
      Нагадаємо, що протягом віків церква Св. Параскеви, розташована на високому пагорбі, визначала силует архітектурного образу села. За роки, котрі минули після того, як вона перестала існувати, планувальна ситуація поселення кардинально змінилася, утворилося нове архітектурне середовище. Так, центр села змістився до збудованої 1859 року Михайлівської церкви, а замість майдану на місці церкви Св. Параскеви виникла суцільна житлова забудова. Про церкву нагадував лише пам’ятний знак, розташований на вузенькій ділянці між селянськими садибами та місцевий топонім Попівка, яким і нині називають цю частину села. Отже, для вирішення композиційно-планувальних завдань було проведено капітальні роботи, котрі включали демонтаж ряду ветхих житлових будівель та насаджень на території колишнього церковного дворища. Уманським садівником Василем Гутом, за плечима у якого багаторічний досвід роботи у Софіївці, здійснено масштабні заходи щодо ландшафтного перепланування, що полягали у вирівнюванні ділянки та завезенню родючого ґрунту для влаштування газону. В результаті вдалося оптимально підкреслити вигідне місце розташування нової каплиці.
      Білий колір каплиці зовні – це відродження, чистота, традиційний колір храмів України. У поєднанні з барвами зеленого газону, розміщеного на прилеглій території, він створює мажорну життєстверджуючу гаму. Її розташування на фоні широкої живописної панорами Губника і прилеглих пагорбів, разом із зовнішнім та внутрішнім освітленням каплиці, підкреслюють нерозривний і живий зв'язок історії і сьогодення села. Ажурна огорожа території за рахунок стриманого зеленого кольору не заважає сприйняттю цілісною композиції меморіального комплексу. Вона постала за кошти, пожертвувані Олександром Свинтановським, вихідцем із села Губник, котрий нині живе і працює в Києві.
      Отже, завдяки ландшафтно - планувальній реконструкції ділянки, монументальному силуету самої каплиці, котрий за рахунок висоти і колористичного рішення виділяється серед прилеглих будівель і насаджень, дана меморіальна споруда змінила та збагатила пейзажний силует Губника. Зведена каплиця - пам’ятник, яка увіковічила саму драматичну подію в історії Губника, органічно вписалася в архітектурний образ села, ставши по суті його головною домінантою.

Оригінал статті на сайті http://vinnychany.kiev.ua.